Люба Оксано,
Я повернулася з Оксфорду. З дикими звірами у парках, які називаються „Мьюзік Мідов“ (Music Meadow) або „Нью Коледж Рекреейшн Ґраунд“ (New College Recreation Ground), це університетське місто здавалося мені паралельною реальністю. Розумний, дуже сконцентрований континент у мініатюрі з безліччю дверей, обмежень швидкості й академічним одягом під безхмарним небом, по якому зрідка пролітає повітряна куля або птах, якого чути здалеку, і більше нічого. Від надміру миру нам було легко, і ми багато сміялися. Як інакше можна витримати цю дійсність?
Я сміялася з Саші та Гриця, моїх сценічних партнерів з поетичного колективу „Ландшафт“, які під час розмови з публікою очевидно мали проблему з тим, щоб підшукати належне слово, і обоє твердо наполягали, що поезія є перешкодою. Але поезія не є перешкодою! „Любов і прецизійна витонченість мови, – вигукувала я згодом дещо патетично за лаштунками, – це наші інструменти, що впорядкують хаотичний світ!“
Гриць сміявся з тренувальної ранішньої тривоги в Квінс Колледж (Queens College), яка вигнала його у внутрішній дворик, що потопав у тумані, і, як він сказав службовцеві поліції:
I am Ukrainian, I have plenty of exercise already. Can I please go back to my bed?
Коли я влітку побачила у Тебе на сторінці скріншот відео російських пропагандистів, на якому був Твій чоловік, у мене всередині все перевернулося. Він йшов у колоні з іншими полоненими, дивився у землю, його ледве можна було впізнати, і одночасно це точно був він. Чи відтоді Ти отримала від нього якусь звістку? В якому таборі його утримують? Як Ти думаєш, вони скопіювали всі дані з його телефона, значить і Твої? Це для Тебе небезпечно – розповідати про нього? Наскільки захищеним у цій кібервійні є фейсбук, де Ти пишеш про нього з такою великою поетичною силою? І звідки Ти береш цю мужність?
Наш концерт відбувався у приміщенні колишньої пожежної частини, – Гриць, Саша і я в червоних комбінезонах виглядали наче спецназ, який готується віршами загасити полум’я. В одному з наших нових творів Гриць розповідає про вигадану державну фірму Укрдержсліз, яка не випускає сльози на внутрішній ринок, отож заплакати просто неможливо.
Якби слізьми можна було вбити ворогів
Якби слізьми можна було оживити наших мертвих
Якби зі сліз можна було відбудувати наші будинки
Якби сльози могли повернути час назад
Ми б давно відплакали
Усі проблеми
І коли він це декламує, Оксано, Саша показує хвилю, яка накочується на берег.
Сьогодні вранці у стрічці з’явилося фото морського узбережжя у Маріуполі. Це фото було зроблене наприкінці літа 2018 року на зустрічі письменників та письменниць у Маріуполі, де ми з Тобою познайомилися. Ми з Грицем стоїмо під дашком з гофрованої бляхи, він позичив у мене сонячні окуляри, бо білий пісок нещадно сліпив очі, у мене були ще біліші рукавиці, вітер з моря дув нам прямо в обличчя. Ти напевно знаєш це місце, і позаду за нами Ти б розпізнала обриси порту. За декілька місяців до цього Владімір Путін особисто відкрив Кримський міст, який з’єднав окупований росіянами Крим з російським материком. Найпізніше тоді Маріуполь був цілком відрізаний від морських шляхів у Чорноморському регіоні, але про це Ти можеш розповісти більше, ніж я. Заплющ очі, Оксано. Ти бачиш сірі портові крани на туманному горизонті? Як у повітрі кружляють порошинки графіту із металургійних заводів? Літні жінки під час прогулянок, їхні купальні халати, що розвіваються на вітрі? Діти, які регочуть і дуріють у воді? Робітники після роботи, які курять, заглибені у розмову, пильно вдивляються у горизонт?
Ніщо не залишилось таким, як було. Ті, кого ми тоді зустрічали на прогулянках коло моря, у місті або на читаннях, втекли, а може вже й загинули. Але пляж, він все ще там, Оксано? Прийде день, і там знову будуть гасати діти, а літні люди сидітимуть поряд на рушниках, зануривши ноги у теплий пісок, і згадуватимуть про те, як їм вдалося відбудувати місто після великої катастрофи, – європейська купальня, ще гарніша, ніж до того.
Люба Оксано, фейсбук повідомляє, що Ти багато їздиш. Де б Ти не читала цього листа, обіймаю Тебе.
До наступної зустрічі хочу трохи підівчити українську. Коли, як не зараз?
Я у шкарпетках, на яких написано паляниця, слово, що означає хліб, яке росіяни очевидно не можуть вимовити. У них виходить полуниця. Шкарпетки з жартами під час війни, це круто! Кохана Україна.
В шкарпетках, щиро Твоя
Ульріке
