Мила Ульріке!
Я наче побувала з тобою в Оксфорді, послухала ваш спів і пораділа з того, що наш спільний друг Гриць щиро сміється з усіляких дрібниць, як і має бути в нормальному житті. Я знаю, як важко переживає він війну, тому вдячна всім оксфордським «галявинам», на яких він хоча б тимчасово забувся та знову став собою, легким, дотепним, жартівливим. Тепер це для нас складно, і тим більше цінно.
Вибач, люба Ульріке, що я не можу відповісти тобі чимось кращим, ніж розмови про війну! Я вся тепер про війну. Це об’єктивна реальність, яка змінила мій світ. Це – моя особиста реальність, крізь призму якої я дивлюсь з деяких пір на все, що мене оточує. Я сильна, й вперто вірю в перемогу добра над злом, закону над беззаконням, любові над ненавистю, здорового глузду над божевільними амбіціями. Я – сильна, тому наполегливо видираюся з прірви болю й туги, та намагаюся допомагати своїй країні. Я – сильна, але з підсвідомості , наче з переповненої важким досвідом й притлумленими емоціями ємності, раз у раз розхлюпується й виливається назовні заражений війною вміст. Мені сниться власний сум, я прокидаюся з міцно стиснутими в кулаки пальцями. Трактора на полях здаються мені танками, а «травмовані» часом римські скульптури в Мюнхенській гліптотеці асоціюються з пораненими ветеранами російсько-української війни. Розглядаючи архітектурні пам’ятки Мюнхена, Барселони, Праги чи Парижа, я бачу крихкі стіни, що легко зруйнувати однією влучною авіабомбою, вдивляючись в щасливі й усміхнені обличчя німців, іспанців, чехів або французів, я бачу вразливих створінь, життя яких залежить від будь-кого, хто має зброю й бажання вбивати.
Воєнний досвід не зробив мене розумнішою, не відкрив чогось, чого я не знала досі. Я лише впевнилася в деяких істинах, втім тепер вважаю своїм обов’язком попереджати про це інших, голосно й наполегливо нагадувати людству: світ крихкий! Все, що створила одна людина, може знищити інша. Все – гарні будівлі, стійка економіка, цінна культурна спадщина чи міцні міжнародні стосунки – може розсипатися на наших очах. Куля не оминає найкращих, вогонь не шкодує найціннішого. Всі ми рівні своєю вразливістю перед злом. Прекрасний, яскравий, сповнений див і можливостей світ, в якому всім нам випало щастя народитися, сьогодні, як ніколи раніше, потребує захисту. Нашого захисту, адже інших захисників у нього немає.
В своєму листі ти запитала, чи наражаю я себе на небезпеку, говорячи про свого полоненого чоловіка або своїх загиблих друзів. Так. Але не тому, що кажу правду. Не правда загрожує людству, йому загрожує брехня, культивування ненависті, середньовічна жорстокість, яка розквітла в 21 сторіччі й роняє в землю нові зерна. Ми всі проґавили й не випололи вчасно цей бур’ян! Багато років світ спостерігав, як на території Росії спалахнула, розвивається й набуває ознак хронічної жахлива хвороба, яка має тепер окрему, співзвучну із вже відомими нам з історії, назву «рашизм». Саме він наражає на небезпеку кожного з нас, в Україні та за її межами. Війна ближче, ніж здається.
Ще на початку лютого я теж сподівалася, що президенту сусідньої країни вистачить здорового глузду, аби не вчинити повномасштабного ідіотизму. Та я помилялася, адже вимірювала інших своєю міркою. Путін лякав вторгненням в Україну і він здійснив вторгнення. То де гарантія, що він не втілить в реальність й інших своїх погроз?? Він має для цього всі можливості: червону кнопку й ручних зомбі, готових за першим наказам божевільного натиснути на неї. Хтозна, куди саме полетить чергова рашистська ракета? Чи є впевненість, що вона не поцілить у Рейхстаг, лише тому, що дехто згадає про «славні часи», коли частина Німеччини перебувала під контролем СРСР? Думаєте, це не достатньо вагомий привід? Але звідки тоді зухвалі написи «На Берлін» на автівках і дитячих візочках, стилізованих під танки? Саме такі урочисто гасають по головній площі Росії на парадах перемоги над нацизмом, втілюючи новий нацизм. Питання навіть не в тім, яке майбутнє зростає в таких візочках, а в тім, що світ, Європа й Німеччина зокрема збирається з цим робити?!
В цивілізованому суспільстві, яке начебто прагне гуманності, чи дійсно гуманною є дипломатична недоторканність злочинців? Чи не є дивними ці правила гри? Чи не варто переглянути й відкорегувати морально застарілі, слабкі й неефективні перед цинічним нахабством вбивць норми міжнародного права? Війна є злочином, а той, хто розв’язує її – злочинцем, чи я помиляюся, Ульріке?
Ти запитуєш мене про мого чоловіка і я можу розповісти багато, хоча ніяких новин про нього не маю наразі. Але я можу розказати, в якому важкому фізичному й психологічному стані виходять звідти інші полонені, яких звільнили за процедурою обміну. Те, що ми бачимо в 21 сторіччі, шокує. Я можу розповісти і про міжнародні благодійні організації, які гарантували безпеку наших захисників «Азовсталю» і мали б мониторити ситуацію й не допускати нахабного й жахливого порушення прав полонених, аж до відвертого вбивства, як то було під час теракту в Оленівці, але нічого подібного не роблять. А ще я можу чекати й молитися, й вірити, що одного щасливого дня побачу свого чоловіка живим, неушкодженим і таким, яким я знала його до війни. Вірю, що ми разом святкуватимемо нашу перемогу. І я обов’язково розповідатиму про всіх гарних людей, які зустрілися мені на шляху до неї, про всіх, хто допомагав українцям не втрачати віри в людяність і порядність.
Люба моя, я безмежно вдячна тобі й усім німцям, які підтримують зараз мою країну! Російська пропаганда лякає вас високою комуналкою, але ж ви знаєте, що совість цінніша за гроші! Ви обираєте бути чесними й порядними, і це є ознакою справжньої людини. Не думайте, що від вас нічого не залежить! Слово кожного формує врешті суспільну думку, яка є вагомою силою в демократичній Німеччині. Це ваш внесок в здорове майбутнє власних онуків. Колись вони запитають вас про цей важкий 2022 рік, і вам буде, що розповісти. Не про дороге опалення, бо таке нікому не цікаво, а про щиру, принципову, послідовну боротьбу за справедливість. Та і що з того, що я цього року не сплачую комуналки?…
Отже, співай, Ульріке, свої чарівні вірші! Бо поезія – я цілком погоджуюся з тобою – ніяка не перешкода, а «потужний інструмент для впорядковування цього розгубленого світу»! Як і належить поеткам, ми з тобою вперто віримо в те, що його врятує Любов. Тож не припиняймо переконувати в цьому всіх інших!
З теплом у серці й вірою в найкраще, Оксана
