Люба Оксано,
Пишу Тобі саме цього дня. Вранці відбувся найсильніший ракетний обстріл українських міст від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Тут, в Англії, зараз майже одинадцята година вечора, я саме читаю, що очікують нових атак. Сьогодні люди спатимуть не у своїх ліжках, а в коридорах, пивницях, на станціях метро. А я в шокуюче гарному Оксфорді, де післязавтра у мене виступ з Григорієм, якого Ти теж знаєш, не можу заспокоїтися. Моя стрічка у фейсбуці стала вікном у темний світ, який я перешукую в пошуках новин від знайомих. Знову питаю всіх, кого знаю: „Де Ти? Де Твої батьки? Ви в порядку?“
Тебе я також про це якось запитала. Це було 4 березня цього року. Маріуполь, де ми познайомилися декілька років тому, і де Ти жила з чоловіком, накривали вогнем. Dear Oksana!! I hear terrible news about Mariupol. Are you still there????… With love, and fury, Ulrike.
Тепер Ти вже не там, Ви обоє не там. Але це довга історія, з якої я знаю лише окремі фрагменти. Може розкажеш? Де Ти зараз?
With love and fury, Ulrike!
